Про фільм:
Документальний фільм в якому розповідається про шлях УГКЦ з Підпілля до легалізації. У фільмі були використані матеріали з Інституту Історії Церкви УКУ, особисті архіви, а зокрема п. Зеновія Боровця.
Про фільм:
Про нелегку долю Української греко-католицької церкви. Фільм містить 4 частини: «Терновий вінок», «Гряди по мені», «Неофіти», «А ще не сьома печатка».
Опис файлу:
Сюжет українського телеканалу ТВі про греко-католицького священика о.
Гавриїла Костельника, знятий заступником головного редактора телеканалу
Вахтангом Кіпіані.
Гавриїл Костельник, без перебільшення, був одним із
найяскравіших греко-католицьких священиків першої половини XX століття:
філософ, письменник, журналіст, викладач, глибокий проповідник.
Був
одним з ідеологів східного напряму в розвитку УГКЦ. Після "звільнення”
Західної України 1939-го його авторитет та активну антилатинську позицію
вирішили використати більшовики. Нещодавно розсекречені документи
радянських спецслужб розкривають картину того, як це відбувалося.
Про фільм:
Стрічка розповідає про непростий життєвий шлях видатного очільника Церкви, який був змушений емігрувати, зробив усе можливе, аби донести світові правду про злочини радянського режиму в Україні. Завдяки йому розпочалася нова сторінка в історії Української Греко-Католицької Церкви.
Цей
фільм - вшанування та данина священикам, монахам та монахиням, мирянам,
які всупереч усім небезпекам та приниженню не зламались і зберегли віру
у майбутнє Української Греко-Католицької Церкви.
Це
перший масштабний телевізійний проект, у якому змальовується тридцять
років підпільного життя забороненої у радянському союзі
греко-католицької церкви. До фільму увійшли незнані факти про підпілля,
історії про утиски та терор, який чинила тоталітарна система. У фільмі
записано десятки живих свідчень священників, монахинь та мирян, які
пережили ті часи, віднайдено унікальні матеріали, які творять невідомий
літопис підпільної Української Греко-Католицької Церкви яка була
найбільш переслідуваною релігійною громадою у світі.
Жанр: біографія, історичний Опис файлу:
В основу фільму покладено біографію митрополита української Греко-Католицької церкви Андрія Шептицького, який протистояв репресіям тоталітарних режимів Сталіна і Гітлера... Складно йти всупереч авторитетам і давно усталеній думці. Непросто писати про народну святиню, щоб бува не осквернити її. Відповідально ставити перед собою великі цілі, щоби часом не залишити їх невиправданими. Надскладне завдання відбілювати славу тих знакових історичних постатей, яких свого часу ретельно очорнювала радянська влада. Одним із першопрохідців, який уперто спростовує думку про неможливість українського якісного кіно, вкотре творить картини про знакові постаті в історії України, котрий щоразу піднімає на вищий щабель українську національну ідею та її основних носіїв, є відомий режисер Національної кіностудії імені О. Довженка, один із найактивніших українських кіномитців Олесь Янчук. Автор знакових фільмів в українському кіно ("Голод-33”, стрічка про УПА – "Залізна сотня”, про Романа Шухевича – "Нескорений” та Степана Бандеру – "Осіннє вбивство в Мюнхені”) цього разу запропонував публіці переглянути зворушливий, пізнавальний і, головне, патріотичний український кінопродукт про величну українську постать не лише серед духівництва, а й для всього суспільства, про авторитетну та впливову особу, якої боялися обидва ворожі табори – німецьких і російських окупантів.
Сюжет фільму:
Йосип Сліпий став главою Української греко-католицької церкви після смерті митрополита Андрея Шептицького і відтак — з 1944 до 1984 року — пройшов трагічне і величне життя, за що світ називав його «Князем Церкви». Вісімнадцять років ув’язнення у радянських концтаборах, звільнення з тюрми за клопотаннями Папи Римського Iвана XXIII та президента США Джона Кеннеді, приїзд до Риму і жертовна праця у столиці Італії задля відновлення самоврядного устрою УГКЦ. Побудова там собору Святої Софії і відкриття 1963 року Українського католицького університету, який мав філії у Лондоні, Вашингтоні, Чикаго. 1992 року, згідно із заповітом, прах кардинала перенесено з Риму до Львова. Йосип Сліпий сподівався, що його прах колись спочиватиме у Софійському соборі...
