Зенон
Ковалик народився 18 серпня 1903 р. у бідній селянській родині
в селі Івачові Горішньому на Тернопільщині. Перед вступом до
монастиря працював вчителем молодших класів у сільській школі
і вже тоді був відвертим й ніколи не йшов на компроміс у питаннях
віри. Ще в дитинстві Зенон мріяв про священство, а остаточно
відчувши поклик до служіння Богові, вступив до Чину Отців Редемптористів,
де 28 серпня 1926 року склав свої перші монаші обіти. Після
цього настоятелі скерували молодого брата до Бельгії на філософські
та богословські студії.
Після повернення Зенона Ковалика в Україну, 9 серпня 1932 року
його було рукоположено на священика. 4 вересня 1932 р. він ступив
на землю своїх батьків, в рідне село Івачів, щоб відправити
свою першу Службу Божу. На пам'ятному образкові написав такі
слова: "О Ісусе, прийми мене зі св. Жертвою Твого св. Тіла
й Крови. Прийми її за св. Церков, за моє Згромадження та мою
Вітчизну". Христос прийняв ці слова, як чисті, коштовні
перли. Сам о. Зенон, напевно, й не здогадувався, що ці слова
- пророчі, що вони здійсняться дуже скоро - в його мученичій
смерті дев'ять років опісля.
Після свячень о. Зенон разом з Владикою Чарнецьким їде працювати
на Волинь - задля з'єднання Церкви. Молодий священик був радістю
для своїх співбратів. Він мав веселу вдачу, а до того ж гарний
голос і добру вимову. Отець Зенон був прекрасним співаком
і справді "золотоустим" проповідником, а його апостольська
ревність навертала тисячі людей. Отець Зенон був великим почитателем
Пречистої Діви Марії, пропагував Її Материнське заступництво,
завдяки якому його місії мали неабиякий успіх.
Після кількох років праці на Волині о. Зенон оселився у Станіславові
(теперішньому Івано-Франківську). Там він проводив місії як
у самому місті, так і в навколишніх селах. Перед самою радянською
окупацією в 1939 р. о. Зенон переїхав до Львова, де замешкав
у монастирі Редемптористів на вулиці Зибликевича (Івана Франка),
виконуючи обов'язки економа монастиря.
Під час першої радянської окупації кожної неділі в якійсь із
церков або у Львові, або на передмісті, відважний священик звіщав
Слово Боже. Важливою ділянкою праці о. Зенона Ковалика була
також сповідальниця, де добрий пастир в ім'я Христа настановляв
і лікував душевні недуги доручених йому людей. Люди горнулися
до нього, адже о. Зенон давав їм велику духовну підтримку
та такий потрібний їм Божий мир.
У ті часи, коли галичан огортав страх, можна було справді подивляти
безстрашність о. Зенона. Більшість проповідників працювали
таємно, намагалися оминати у проповідях сучасні проблеми і лише
закликали до вірності Богові - тоді як о. Ковалик не боявся
прямо й відкрито виступати проти всіляких виявів безбожництва,
що їх чимраз більше поширювали більшовики. Такі проповіді справляли
сильне враження на слухачів, але водночас були дуже небезпечними
для проповідника. Коли його застерігали, попереджуючи про небезпеку,
о. Зенон мав лише одну відповідь: "Якщо буде така Божа
воля, то я радо прийму й смерть, але як проповідник не буду
ніколи кривити душею".
Остання велика проповідь о. Зенона відбулася в Тернополі 28
серпня 1940 року на свято Успення Пресвятої Богородиці. Тоді
о. Зенона слухало близько десяти тисяч вірних, що зібралися
на храмовий празник. Однак вже через декілька місяців радянська
влада вирішила знищити цього ревного і щирого проповідника.
Вночі з 20 на 21 грудня 1940 року до монастиря прийшли агенти
НКВД, щоб заарештувати його за проповіді, які саме в ті дні
він виголошував у церкві при монастирі на вул. Зибликевича під
час дев'ятниці на честь Непорочного Зачаття. Полишаючи співбратів,
о. Зиновій зі сльозами на очах попросив у свого настоятеля о.
Де Вохта про останнє благословення й розгрішення і сміливо ступив
на шлях мучеництва, який приготував для нього Господь.
Редемптористи намагалися дізнатись про долю свого заарештованого
співбрата, але ці старання довго не давали ніяких наслідків.
Аж у квітні 1941 року вони дізналися, що о. Зенона утримують
у в'язниці на вул. Замарстинівській (так звані "Бригідки").
За час своєї шестимісячної неволі він відбув двадцять вісім
тяжких допитів. Три рази його перевозили для допитів до інших
місць, а одного разу так побили, що о. Зенон стікав кров'ю
і після цього тяжко захворів.
Протягом усього часу свого ув'язнення о. Зенон Ковалик не
припиняв апостольської діяльності. В камері розміром 4,20 X
3,50 м. перебували 32 в'язні, без жодного ліжка, крісла чи лавки...
Кожного дня о. Зенон відмовляв із в'язнями третину вервички,
по неділях - цілу, щодня відправляв літургійні молитви, в місяці
травні - Молебен до Пресвятої Богородиці, а на свято Богоявління
Господнього потішив співв'язнів літургійним посвяченням води.
Крім цього, о. Зенон сповідав в'язнів, проводив з ними духовні
науки й катехизацію і в характерному для нього гумористичному
дусі розраджував в'язнів різними історіями на релігійну тему.
Співв'язні дуже любили о. Ковалика за його веселу, повну апостольського
духу вдачу і це не дивно, бо саме цим людям найбільше була потрібна
розрада та надія.
В 1941 році, коли німецькі війська почали наступ на Львів, енкаведисти,
не маючи змоги забрати в'язнів зі собою і не бажаючи залишати
їх на волі, почали їх розстрілювати. Однак о. Зенона їм було
замало просто розстріляти: пригадавши йому його проповіді про
розп'ятого Христа, енкаведисти на очах співв'язнів розіп'яли
отця, прибивши до стіни тюремного коридора.
Коли до Львова ввійшли німецькі війська, вони відчинили всі
в'язниці для того, щоб прибрати гори трупів, які вже почали
розкладатися. Тоді люди кинулися на пошуки своїх рідних та знайомих.
Як розповідають очевидці, найбільшим жахом для них був вигляд
розп'ятого священика, в розпорений живіт якого кати засунули
мертву недоношену дитину.
Про о. Зенона Ковалика ЧНІ можемо сказати словами стихири на
вечірні служби мученика: "Ти, Славний, був знаний як непереможний
воїн. Озброєний хресним знаряддям, ти вийшов на боротьбу з ворожою
силою і переміг її, Славний, в бою та й прийняв вінок перемоги
від єдиного Переможця і Владики, що повсякчасно царює".
З нагоди 2000 Ювілейного Року Церква розпочала беатифікаційний
процес о. Зенона Ковалика ЧНІ. 2 березня 2001 року цей процес
завершився на єпархіяльному рівні й справу передано до Апостольської
Столиці. 6 квітня 2001 р. богословська комісія ствердила достовірність
мучеництва о. Ковалика, 23 квітня факт мучеництва підтвердили
збори кардиналів, а 24 квітня 2001 року Святійший Отець Іван
Павло ІІ підписав декрет про беатифікацію о. Зенона Ковалика
як блаженного мученика за Христову Віру. Під час Святої Архиєрейської
Літургії 27 червня 2001 року Божого у Львові Святійший Отець
Іван Павло ІІ проголосив Зенона Ковалика блаженним.
